Все захист відбувся

Сьогодні ми розказували класу про острови Тихого океану, я розповідав про Бора-Бора. Всі з захопленням дивилися на фотографії чудових пляжів цього острова, проте, коли я сказав, що на острові бувають частими цунамі, бажаючих там жити стало набагато менше. А я для себе вирішив, що Новомосковськ найкраще і найбезпечніше місто в світі, яке я не проміняю навіть на Бора-Бора

А ось і наша газета

День п"ятий

А ще я прочитав, що в Тихому океані такі явища як цунамі і тайфуни дужу часті, тепер треба подумати, чи дійсно я хочу жити на красивому острові в Тихому океані, якщо його може змити хвилею:-(((

День четвертий

А я ще знайшов цікавий фільм, який розмістив на своєму блозі та створив фотогалерею з зображеннями цих островів. Краса та і тільки...

День третій

Ми визначились, що продуктом нашої діяльності буде створена в паблішері газети з описом островів Тихого океану. Маша вже вміє створювати такі газети, тож вона її і створить, а я буду представляти класу висновки, які зробить наша група

День другий

Сьогодні ми зустрілись усі разом та розказали один одному про всі знайдені матеріали. Домовились, що викладемо всі знайдені матеріали в спільний доступ на google диск.

День перший

Сьогодні ми познайомились із додатком матеріалом та пройшли тестування. Перед нами стоїть непросте запитання: Як би я мав можливість, то на якому із островів Тихого океану я оселився би? Тож ми вирішили, що кожен з нас знайде цікаву і корисну інформацію про один із островів і розкаже про це завтра

Ваші завдання

Шановні учні!

Перед Вами стоїть складна задача: самостійно дослідити все, що стосується Тихого океану. Нижче Ви змогли ознайомитись з додатковими матеріалами та на додатковій сторінці пройти вхідне тестування з даної теми. То ж бажаю вам успіхів у вивченні цієї теми.

Районування

Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, що граничать по екватору. Також проводять межу по осі екваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служили Північний іПівденний тропіки.

Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви. До найбільших акваторій Тихоокеанського басейну відносяться Берінгове море на півночі; затока Аляска на північному сході;затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа і дещо південніше — Панамська затока. Біля західного побережжя Південної Америки є всього декілька невеликих заток, наприклад Гумаякіль біля берегів Еквадору.

У західній і південно-західній частинах Тихого океану численні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжострівних морів, таких як Тасманове море на південний схід від Австралії і Коралове море у її північно-східного побережжя; Арафурське море і затока Карпентарія на північ від Австралії; море Банда на північ від острова Тимор; море Флорес на північ від однойменного острова; Яванське море на північ від острова Ява; Сіамська затока між півостровами Малакка і Індокитай; затока Бакбо (Тонкінська) біля берегів В'єтнаму і Китаю; Макасарська протока між островами Калімантан і Сулавесі; Молуккське море і Сулавесі відповідно на схід і півночі від острова Сулавесі; Філіппінське море на схід від Філіппінських островів.

Особливий район на південному заході північної половини Тихого океану є море Сулу в межах південно-західної частини Філіппінського архіпелагу, де також є безліч невеликих заток, бухт і напівзамкнених морів (наприклад, море Сібуян, Мінданао, Вісаян, бухта Маніла, затоки Ламон і Лейте). Біля східного берега Китаю розташоване Східно-Китайське і Жовте море; останнє утворює на півночі дві затоки: Бохайвань і Західно-Корейську. Японські острови відокремлені від Корейського півострова Корейською протокою. У цій же північно-західній частині Тихого океану виділяються ще декілька морів: Внутрішнє Японське море серед південних Японських островів; Японське море на захід від них; північніше — Охотське море, що з'єднується з Японським морем Татарською протокою. Ще далі на північ, безпосередньо на південь від півострова Чукотка, знаходитьсяАнадирська затока.

Найбільші затруднення викликає проведення межі між Тихим і Індійським океанами в районі Малайського архіпелагу. Жодна із запропонованих меж не могла задовольнити одночасно ботаніків, зоологів, геологів іокеанологів. Вважається межею розділу так звана лінія Уоллеса, що проходить через Макасарську протоку. Також пропонується межа через Сіамську затоку, південну частину Південно-Китайського моря і Яванське море

Дослідження океану

Бальбоа Васко Нуньєс

Перші наукові дані про океан були отримані на початку 16 століття іспанським конкістадором В. Нуньєсом де Бальбоа. У 1520—1521 роках Фернан Магеллан уперше перетнув океан відпротоки, названої його ім'ям, до Філіппінських островів. Під час плавання не було жодної бурі, тому Магеллан назвав океан «Тихим».

Протягом 16—19 століть океан вивчався численними натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 століття (географічні експедиції І. Ф. Крузенштерна,Ю. Ф. Лисянського, О. Є. Коцебу, Ф. Ф. Беллінсгаузена, М. П. Лазарева, Ч. Дарвіна).

Перша власне океанографічна експедиція — кругосвітна подорож англійського судна «Челленджер» (1872—1876), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні і геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення в кінці 19 століття внесли наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886—1889, 1894—1896) Росія, «Альбатрос» (1888—1905)США; у 20 столітті: на суднах «Карнегі» (1928—1929) — США, «Снелліус» (1929—1930) — Нідерланди, «Діскавері II» (1930) — Великобританія, «Галатея» (1950—1952) — Данія і «Витязь» — СРСР. Новий етап дослідження почався з 1968 року, коли з американського судна «Гломар Челленджер» було почато глибоководне буріння.

Рельєф і геологічна будова Тихого океану

Шельф. У межах Т.о. в околичних морях і вздовж узбережжя Антарктиди розвинений широкий (до дек. сотень км) шельф. Біля берегів Америки шельф дуже вузький – до дек. км. Глибина шельфу 100-200 м, біля побережжя Антарктиди – до 500 м. На півн.-зах. від о. Седрос розташована своєрідна область підводної околиці Півн. Америки (Каліфорнійський бордерленд), представлена системою підводних гряд і улоговин. Материковий схил від брівки шельфу круто опускається до пелагічних глибин, сер. крутизна схилу 3-7, макс. 20-30^о. Активні околиці континентів обрамовують океан з півн., зах. і сх., формуючи специфічні перехідні зони підсуву літосферних плит. На півн. і зах. перехідні зони являють собою поєднання околичних морів, острівних дуг і глибоководних западин. Більшість околичних морів утворилася внаслідок розсування, що розвивалося між острівними дугами і прилеглими континентальними масивами (спрединг). У деяких випадках зони спредингу пройшли по краю континентальних масивів і їх уламки були відсунені і відділені від континентів околичними морями (Нова Зеландія, Японія). Острівні дуги, що обрамовують моря, являють собою гряди вулканів, обмежені з боку океану глибоководними жолобами вузькими (десятки км) глибокими (від 5-6 до 11 км) і протяжними депресіями. Зі сх. сторони океан обрамовується активною околицею континенту, де океанічна плита безпосередньо підсувається під континент. Вулканізм, пов'язаний з субдукцією, розвивається безпосередньо на околиці континенту.

Ложе. У межах ложа океану виділяється система активних серединно-океаніч. хребтів (рифтових систем), розташованих асиметрично по відношенню до навколишніх континентів. Осн. хребет складається з дек. ланок: на півн. – Експлорер, Хуан-де-Фука, Горда, південніше за 30^о півн.шир. – Східно-Тихоокеанське підняття. Виділяються також Галапагоська і Чилійська рифтові системи. Швидкість розсування хребтів в осн. перевищує 5 см/рік, іноді до 16-18 см/рік. Ширина осьової частини хребта дек. км (екструзивна зона), глиб. в сер. 2500-3000 м. На відстані бл. 2 км від осі хребта дно розбите системою скидів і ґрабенів (тектонічна зона). На віддаленні 10-12 км тектонічна активність практично припиняється, схил хребта поступово переходить в прилеглі глибоководні улоговини ложа. Глибина базальтового ложа океану збільшується при віддаленні від осі хребта до зон субдукції одночасно із збільшенням віку океанської кори. Для ділянок ложа океану з макс. віком ложа бл. 150 млн. років характерні глиб. бл. 6000 м. Ложе океану системою піднять та хребтів розбите на улоговини (Північно-Західну, Північно-Східну, Центральну, Східно-Маріанськую, Західно-Каролінську, Східно-Каролінську, Меланезійську, Південну, Беллінсгаузена, Гватемальську, Перуанську, Чилійську та інш.). Рельєф дна улоговин г.ч. хвилястий. Бл. 85% площі займають дуже пологі горби вис. до 500 м. Більшість піднять, хребтів, острівних систем мають вулканічне походження (о-ви: Гавайські, Кокос, Каролінські, Маршаллові, Гілберта, Тувалу, Лайн, Фенікс, Токелау, Кука, Тубуаї, Маркізські, Туамоту, Галапагос і інш.). Вулканічні породи, які їх складають, більш молоді, ніж породи ложа океану.

Океанська кора. Розріз океанської кори представлений (знизу вгору) кумулятивним комплексом дунітів і місцями серпентинізованих піроксенітів, однорідною або розшарованою товщею габро, базальтовим шаром (потужність бл. 2 км), що складається з дайкового комплексу і підводних лав, над базальтовим шаром залягає осадовий чохол. При віддаленні від хребта збільшується вік ложа океану і потужність осадових відкладів. У відкритому океані потужність відкладів 100-150 м і збільшується в півн. та зах. напрямках, в екваторіальній зоні потужності відкладів – до 500-600 м. Різко збільшені потужності осадів (до 12-15 км) у основи континентального схилу і в околичних морях, що є пастками осадового матеріалу, який поставляється з суші.

Відклади. Вздовж континентів розвинені теригенні відклади (у високих широтах льодовикові і берегові, в помірних – флювіогенні, в аридних – еолові). У пелагіалі океану на глиб. до 4000 м розвинені карбонатні форамініферові і кокколітові, в помірних зонах – крем'янисті діатомітомові мули. Глибше, в межах екваторіальної високопродуктивної зони, вони змінюються крем'янистими радіолярієвими і діатомовими осадами, а в тропіч. низькопродуктивних зонах – червоними глибоководними глинами. Вздовж активних околиць в осадах присутні домішки вулканогенного матеріалу. Осади серединно-океанічних хребтів і їх схилів збагачені оксидами і гідрооксидами заліза і марганцю.