Рельєф і геологічна будова Тихого океану

Шельф. У межах Т.о. в околичних морях і вздовж узбережжя Антарктиди розвинений широкий (до дек. сотень км) шельф. Біля берегів Америки шельф дуже вузький – до дек. км. Глибина шельфу 100-200 м, біля побережжя Антарктиди – до 500 м. На півн.-зах. від о. Седрос розташована своєрідна область підводної околиці Півн. Америки (Каліфорнійський бордерленд), представлена системою підводних гряд і улоговин. Материковий схил від брівки шельфу круто опускається до пелагічних глибин, сер. крутизна схилу 3-7, макс. 20-30^о. Активні околиці континентів обрамовують океан з півн., зах. і сх., формуючи специфічні перехідні зони підсуву літосферних плит. На півн. і зах. перехідні зони являють собою поєднання околичних морів, острівних дуг і глибоководних западин. Більшість околичних морів утворилася внаслідок розсування, що розвивалося між острівними дугами і прилеглими континентальними масивами (спрединг). У деяких випадках зони спредингу пройшли по краю континентальних масивів і їх уламки були відсунені і відділені від континентів околичними морями (Нова Зеландія, Японія). Острівні дуги, що обрамовують моря, являють собою гряди вулканів, обмежені з боку океану глибоководними жолобами вузькими (десятки км) глибокими (від 5-6 до 11 км) і протяжними депресіями. Зі сх. сторони океан обрамовується активною околицею континенту, де океанічна плита безпосередньо підсувається під континент. Вулканізм, пов'язаний з субдукцією, розвивається безпосередньо на околиці континенту.

Ложе. У межах ложа океану виділяється система активних серединно-океаніч. хребтів (рифтових систем), розташованих асиметрично по відношенню до навколишніх континентів. Осн. хребет складається з дек. ланок: на півн. – Експлорер, Хуан-де-Фука, Горда, південніше за 30^о півн.шир. – Східно-Тихоокеанське підняття. Виділяються також Галапагоська і Чилійська рифтові системи. Швидкість розсування хребтів в осн. перевищує 5 см/рік, іноді до 16-18 см/рік. Ширина осьової частини хребта дек. км (екструзивна зона), глиб. в сер. 2500-3000 м. На відстані бл. 2 км від осі хребта дно розбите системою скидів і ґрабенів (тектонічна зона). На віддаленні 10-12 км тектонічна активність практично припиняється, схил хребта поступово переходить в прилеглі глибоководні улоговини ложа. Глибина базальтового ложа океану збільшується при віддаленні від осі хребта до зон субдукції одночасно із збільшенням віку океанської кори. Для ділянок ложа океану з макс. віком ложа бл. 150 млн. років характерні глиб. бл. 6000 м. Ложе океану системою піднять та хребтів розбите на улоговини (Північно-Західну, Північно-Східну, Центральну, Східно-Маріанськую, Західно-Каролінську, Східно-Каролінську, Меланезійську, Південну, Беллінсгаузена, Гватемальську, Перуанську, Чилійську та інш.). Рельєф дна улоговин г.ч. хвилястий. Бл. 85% площі займають дуже пологі горби вис. до 500 м. Більшість піднять, хребтів, острівних систем мають вулканічне походження (о-ви: Гавайські, Кокос, Каролінські, Маршаллові, Гілберта, Тувалу, Лайн, Фенікс, Токелау, Кука, Тубуаї, Маркізські, Туамоту, Галапагос і інш.). Вулканічні породи, які їх складають, більш молоді, ніж породи ложа океану.

Океанська кора. Розріз океанської кори представлений (знизу вгору) кумулятивним комплексом дунітів і місцями серпентинізованих піроксенітів, однорідною або розшарованою товщею габро, базальтовим шаром (потужність бл. 2 км), що складається з дайкового комплексу і підводних лав, над базальтовим шаром залягає осадовий чохол. При віддаленні від хребта збільшується вік ложа океану і потужність осадових відкладів. У відкритому океані потужність відкладів 100-150 м і збільшується в півн. та зах. напрямках, в екваторіальній зоні потужності відкладів – до 500-600 м. Різко збільшені потужності осадів (до 12-15 км) у основи континентального схилу і в околичних морях, що є пастками осадового матеріалу, який поставляється з суші.

Відклади. Вздовж континентів розвинені теригенні відклади (у високих широтах льодовикові і берегові, в помірних – флювіогенні, в аридних – еолові). У пелагіалі океану на глиб. до 4000 м розвинені карбонатні форамініферові і кокколітові, в помірних зонах – крем'янисті діатомітомові мули. Глибше, в межах екваторіальної високопродуктивної зони, вони змінюються крем'янистими радіолярієвими і діатомовими осадами, а в тропіч. низькопродуктивних зонах – червоними глибоководними глинами. Вздовж активних околиць в осадах присутні домішки вулканогенного матеріалу. Осади серединно-океанічних хребтів і їх схилів збагачені оксидами і гідрооксидами заліза і марганцю.